Технологія саморозвитку для роботи з дітьми з ООП

Історія виникнення технології
Марія Монтессорі (1870—1952) — видатний італійський педагог, реалізувала ідеї раннього розвитку і вільного виховання.
Марія Монтессорі народилася в сім'ї інженера-будівельника Александро Монтессорі і Ренільди Стоппарі. Матері Марії в освіті було відмовлено, тому всі її сили були спрямовані на виховання доньки. Вона підтримувала в дитині прагнення до відкриття нового і невідомого, прагнення до свободи, прищеплювала якості лідера. Якось, серйозно захворівши, Марія сказала матері: "Не бійся, мамо, я не можу померти, мені занадто багато треба буде зробити".
У 16 років Марія стає єдиною дівчиною, зарахованою до Політехнічного інституту. її завзятість у здобутті освіти була настільки велика, що навіть у театр вона ходила з підручником математики. Після закінчення інституту Марія починає займатися медициною. Директор медичної школи при Римському університеті зустрів її заяву словами: "Бажання стати лікарем не тільки безпрецедентне, а й неможливе для жінок". Коли в прийомі до школи їй було остаточно відмовлено, вона звернулася по допомогу до Папи Льва XIII. Його втручання дозволило Марії стати першою жінкою — студенткою Римського університету.
Працювати домашнім лікарем Монтессорі не довелося — пацієнти не відчували довіри до жінки-лікаря. У 1899 році Марії запропонували стати директором Римського Ортофренічного інституту. Вона взялася за дуже складну справу — виховання й освіту розумово відсталих дітей, кинутих батьками і взятих під опіку державою. Дітей, яких їй довірили, тримали замкненими і кидали їм їжу, як тваринам. Суспільство
відмовилося від них, Монтессорі було дозволено експериментувати з ними скільки завгодно. Саме тут зароджується знаменитий "метод Монтессорі", поширений у сьогоднішніх західноєвропейських загальноосвітніх школах. Незабаром діти, поміщені в людські умови, показали надзвичайні результати.
У. 1907 році в Сан-Лоренцо Марія відкрила школу, яку назвала "Будинком дитини". У ній спочатку навчалося 50 некерованих дітей. Це відрізнялося від попереднього досвіду Марії. Комісії визнали, що вони не піддаються навчанню, хоча діти були просто соціально і культурно знедоленими, жили в жахливих злиднях, не мали можливості вчитися, досита їсти і жити в нормальній сім'ї. Колеги були вражені тим, як доктор медицини могла так низько впасти. Вони вважали, що, обіймаючи посаду вчителя в бідному районі, вона деградує як вчений і особистість. Через два роки Марія стала відома всьому світові.
Педагогічна система Монтессорі випливає з ідей двох французьких лікарів — Ітара і Сегена. Ітар відомий тим, що практично довів можливість за допомогою особливих вправ виховувати розумово відсталих дітей. Він же обґрунтував, методичний розвиток слуху в глухонімих дітей. Едуард Сеген у вихованні фізично слабких дітей вправами для м'язів запропонував розвивати їхню рухову здатність, причому варто починати з імітації, як пасивної вправи, яка наслідує всі види довільних рухів. Після цього йде систематичне виховання зовнішніх відчуттів, ознайомлення з формами предметів, інтелектуальне і моральне виховання. Монтессорі вирізнила в методі Сегена провідну роль духовного моменту — педагог повинен уміти звертатися до людини, яка дрімає в душі дитини. Вчитель є каталізатором процесу виховання або його помічником.
Матеріали, що впливають на почуття, спонтанна активність, нові цікаві іграшки, а також можливість і свобода вчитися за індивідуальною програмою становить основу методу Монтессорі. Дітям дозволяється робити помилки, їх не критикують. Дитина має почуття глибокої особистої гідності, яке легко поранити, — це одна з головних ідей методу Монтессорі.
У Марії були сподвижники. Одним із них був доктор медицини, професор Піццалі, який створив в Італії школу наукової педагогіки, що мала за мету підготовку вчителів у дусі нового плину педагогічної думки. Другим — відомий антрополог Джузеппе Серджи, який у своїх педагогічних працях так визначав шлях до відродження людства: методичне вивчення об'єкта виховання під керівництвом педагогічної антропології й експериментальної психології.
Коли прийшов до влади Муссоліні, Монтессорі вигнали з Італії за непокірливість і вона перетворилася в "громадянку світу". У 1912 році її книгу "Метод Монтессорі" було перекладено англійською мовою, у 1939 році опубліковано книгу "Таємниця дитинства", а в 1949 році — "Абсорбуючий розум". Марію тричі висували на здобуття Нобелівської премії, її приймали королі, президенти і прем'єр-міністри. На знак її впливу на французьку освіту їй було вручено орден Почесного легіону, декілька країн присудили їй докторські ступені.
В особистому житті Марія була глибоко нещаслива. Навчаючи і виховуючи дітей чотирьох континентів, через низку трагічних обставин вона була відлучена від виховання власної дитини. Можливо, такою була її плата за всесвітній успіх.
Ідеї Монтессорі зародилися на початку XX століття, а наприкінці його дістали всесвітнє визнання. У Швейцарії в деяких кантонах систему введено законом. У Великій Британії засновано Товариство імені Монтессорі. Багато шкіл існує у Франції та Бельгії. Прохолодно ставляться до цієї системи в Німеччині, а в Росії, Україні — із загальнозростаючим інтересом. Існує проект "Система Монтессорі в Росії", який є одним з напрямів роботи міжнародного освітнього проекту Метрополіє, розробленого відповідно до угоди Міністерства науки й освіти Нідерландів.
Портрет Марії Монтессорі прикрашає грошову купюру Італії.

Концептуальні положення
Методика Монтессорі є моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. Впродовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять, аж ніяк не випадкове. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка лежала на певному місці. Монтессорі зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. З двох до чотирьох років — час порядку, дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно з 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до шести років діти "убирають" у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть їй світ дорослі в цьому віці, таким" вона його і сприйматиме на слух, на зір, на запах. У 5—6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. В дев'ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ. Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:
1) виховання повинно бути вільним;
2) виховання повинно бути індивідуальним;
3) виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.
Звернення дитини до вчителя: "Допоможи мені це зробити самому" — девіз педагогіки Монтессорі.
Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає в її вірі у природу дитини, в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.
Біологічною передумовою тут є ідея про те, що життя будь-якої людини є існуванням вільної активності, а, отже, дитина, яка розвивається, має природжену потребу в свободі і спонтанності. Виходячи з цього, Монтессорі відмовилася бачити сутність виховання у формуючому впливі на дитину, протиставивши йому проблему організації середовища, найбільш відповідного дитячим потребам, здібностям та інтересам. При цьому обов'язково враховувалися перспективи того, що Л. С. Виготський назвав "зоною найближчого розвитку".
Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективних уроків, що не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізовувати свої інтереси.
Усе життя дитини — від народження до громадянської зрілості — є розвиток її незалежності і самостійності.
Урахування сензитивності і спонтанності розвитку.
Єдність індивідуального і соціального розвитку.
У розумі немає нічого такого, чого колись не було б у почуттях.
Сутність розуму в упорядкуванні і зіставленні.
Замість навчання дітей потрібно надати їм умови для самостійного розвитку й освоєння людської культури.
Мислення дитини повинно проходити всі необхідні стадії: від предметно-діючого до наочно-образного, і тільки після цього досягається абстрактний рівень.

Мета і завдання
Головна мета школи Марії Монтессорі — постачати "харчі" для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.
Завдання:
1. Навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір.
2. Виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою.
3. Допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок.
4. Навчити в ранньому дитинстві шанувати закон.

5. Навчити терпимого і шанобливого ставлення до всіх оточуючих.
6. Створити умови для розвитку в дитини почуття любові й поваги до самого себе.
7. Тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб ви робити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації.
8. У ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами.
9. Навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.

Зміст технології
Онук Марії Монтессорі, Маріо, у своєму посланні Ірландському товариству імені Монтессорі в 1989 році писав: "Марія Монтессорі відкрила "секрет дитинства", його важливість для формування людини. Це дає можливості вести дитину її власним вільним внутрішнім шляхом, з чистим екологічним баченням її зв'язку і спорідненістю з природним і соціальним оточенням. З цього виникає потреба боротися за ідеали миру в усьому світі заради виживання всього людства". На межі XIX — XX століть педагогічна наука вже підійшла до розуміння того, що освіта не формує дитину, а лише надає можливості для розвитку її здібностей за допомогою власної діяльності. Вчитель повинен тільки організувати цю діяльність належним чином.
У цій системі відсутній учитель, якому важко підтримувати дисципліну повної нерухомості, який виснажує себе і дітей довгими нотаціями. Вчительку замінив дидактичний матеріал, а вона керує самодовільною безпосередньою діяльністю дітей. Цей матеріал — найважливіша частина методу Монтессорі, це в узагальненому виді досвід попередніх поколінь, сконцентрована людська культура. Освоюючи їх, діти освоюють досвід, накопичений у соціумі.
Шкільний період
Єдиних програм навчання в школі не існує, кожна дитина здійснює даний їй природою унікальний шлях розвитку. В школі немає уроків. День починається із загального "кола". Щоранку на 15—20 хв. усі збираються разом. Звучить тиха музика. Учням подобається, коли вчитель сам грає на якомусь інструменті — піаніно, скрипці, гітарі. Потім починається загальна розмова або обговорення.
Після "кола" всі розходяться, кожний вибирає сам, чим він займатиметься — математикою, історією, літературою. Хтось розмовляє з учителем, хтось готує доповідь у бібліотеці. Коли роботу закінчено цілком, дитина показує її вчителю, щоб обговорити здобутий результат.
Дитина не отримує оцінок, але обов'язково дістає оцінку своєї праці від дорослих і дітей, оцінює себе сама.
Учням ніхто не дає ніяких завдань, не пояснює нову тему, ніхто їх не запитує біля дошки. Навчальна робота базується на абсолютній довірі до дитини, на вірі в її прагнення до пізнання довкілля.
Кожний учень веде запис досягнень. Там можуть бути написані такі слова: "Я відразу біжу на допомогу, коли мене кличуть", "Я вмію придумати цікаву справу". Про свої успіхи дитина розповідає на "колі", а діти вирішують, чи так це насправді. І якщо всі погодилися, то на аркуші особистих досягнень з'являється про це запис.
Серед дня буває ще одне загальне заняття, яке в старших дітей довше, ніж у молодших. Це занурення в предмет. Діти знову на 20 хв. збираються разом, а вчителі називають це "коло" дидактичним. Тут звичайно формуються в систему знання з того або іншого предмета, уточнюються поняття, осмислюється термінологія, обговорюються доповіді й повідомлення.
Структура будь-якого дидактичного матеріалу цілком відповідає логіці формування певного поняття. Це фіксується в спеціально розроблених учителем зошитах. Таких зошитів в учня три, з трьох інтегрованих предметів — рідної мови, математики і космічного виховання. Заповнюючи їх один за одним, учень мовби добудовує логіку вивчення предмета, переводить матеріальне в абстрактне, уточнює й систематизує свої знання.
Багаторічні спостереження за самостійним розвитком дітей навели монтессорі-педагогів на думку про необхідність читання предмета "космічне виховання" в двох площинах. Горизонталь — щорічно повторювані і пов'язані зі зміною пір року зміни в природі і житті людей. Вертикаль — прямування дитячої душі вгору, розуміння невідомого світу від його невеликих частинок до створення єдиної величезної картини. Від атома до Всесвіту — ось кінцеві точки цієї вертикалі. Учні прагнуть проводити досліди з різноманітними речовинами, довідуватися про їх властивості. Для вчителя це можливість допомогти дітям замислитися про першооснови світу (землю, воду, вогонь, повітря). Інтерес до неживої природи швидко замінюється інтересом до вивчення рослин, тварин, людини, їх будови, процесів розвитку і розмноження. "Космічне виховання" — інтегрований предмет.

Вимоги до особистості педагога
Метод Монтессорі потребував нового вчителя: перший крок, який повинен зробити майбутній монтессорі-вчитель, — це підготувати себе. У нього повинна бути розвинена уява. Він постійно шукає "відсутню" дитину. Він повинен вірити, що дитина відкриє себе в роботі. Він повинен звільнити себе від упередженості щодо "рівнів" і "типів", за якими прийнято розподіляти дітей. У своїй уяві вчитель бачить звичайну дитину, яка живе в духовному світі. Вчитель повинен вірити, що дитина виявить свою справжню сутність, коли знайде роботу, яка її зацікавить.
Метод Монтессорі потребує постійної граничної напруги сил кожного педагога, розуміння ним психології дитини, вміння знайти індивідуальний підхід.
Монтессорівський учитель нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно. Так дитина вчиться незалежності й уміння відповідати за свої дії.
Учитель багато спостерігає, він поводиться як дослідник.
Якщо учень висловив бажання почати нову програму, вчитель пропонує йому відповідний навчальний матеріал.
Учитель не створює дитині неочікуваних ситуацій і у своєму викладанні цілком спирається на знання сензитивних періодів.
Монтессорівський учитель прискіпливо ставиться до свого зовнішнього вигляду. Він повинен бути гарним, мати приємний голос, дбати про свою зовнішність, яка це роблять драматичні актори перед виходом на сцену.
Любов, повага, бадьорість, втіха, що виходять із самої глибини душі вчителя, дозволяють розвиватися дитині, яка перебуває поруч з ним.
Активність учителя повинна бути спрямована не на дитину, -а на абсолютну повагу до явищ її життя і душі. Марія порівнює роботу педагога з напруженою роботою астронома, що нерухомо сидить біля телескопа.